ОБЩЕСТВЕННО ПОЛИТИЧЕСКАЯ ГАЗЕТА

N 48(263) ноябрь 28, 1997 год

Цього разу король одразу ж знайшов час для того, щоб прийняти козацьке посольство, якому в столицi Польщi всi радiли. Упродовж одинадцяти днiв, якi воно провело в Варшавi, вiн навiть устиг кiлька разiв поговорити з Сагайдачним. Але iсну╓ припущення, що не тiльки про вiйну з турками. Короля дуже турбувала поява на чолi козацтва гетьмана Бородавки. Вiн бачив у ньому потенцiйного вождя повстанцiв, з яким неможливо про щось домовлятися. На вiдмiну вiд Сагайдачного, який завжди готовий до переговорiв i нiколи не розмаху╓ шаблею там, де спокiйно можна обiйтися словесною полемiкою.

Польська армiя ще тiльки готувалася до походу, а гетьман Бородавка уже привiв свою сорокатисячну озбро╓ну 23-ма гарматами армiю до Днiстра i раптово напав на фортецю Сороки. А дощенту зруйнувавши ╖╖, увiрвався в володiння молдавського господаря. Бачучи, що козаки готовi зруйнувати й столицю, Ясси, господар Томша втiк пiд захист турецьких вiйськ. Одначе Бородавка вирiшив, що в Яссах йому робити нiчого, i повернув до Хотина. Польська армiя вже стояла на лiвому березi Днiстра, проте переправлятися не наважувалася. Чекала, поки до правого берега пiдiйдуть козаки Бородавки.

Проте й гетьман Бородавка не поспiшав iти на з'╓днання. Що ж його стримувало? Вiн побоювався, що поляки можуть укласти перемир'я з турками i разом ударити на козакiв. Важко сказати, наскiльки серйозними були такi побоювання, бо ж турки йшли сюди не для того, щоб розбити якусь там частину козакiв i на тому заспоко╖тися. Але, погодьтеся, що в обережностi Бородавцi не вiдмовиш. Зрештою, вiн таки домiгся, що поляки, очолюванi коронним гетьманом Ходкевичем, форсували Днiстер i пiдiйшли до Хотина, в якому на той час розташовувався польський гарнiзон. Одначе Ходкевич розумiв, що мати справи з Бородавкою буде нелегко. I що цей гетьман волiв би спочатку розгромити польське вiйсько, а вже потiм взятися за турецьке. Ось чому, коли до польського табору прибув Сагайдачний, який щойно повернувся з Варшави, польський головнокомандуючий дуже зрадiв йому.

I радiсть Ходкевича була зрозумiлою. Чи iсну╓ на свiтi якась iнша людина, яка здатна вмовити Бородавку при╓днати сво╓ вiйсько до вiйська польського? В цей час полки козацького гетьмана були на пiвдорозi мiж Могильовом-Подiльським i Хотином. I Сагайдачний на чолi свого козацького загону вирушив ╖м назустрiч, щоб провести переговори з Бородавкою вiд iменi коронного гетьмана Ходкевича. Але вже перша ╖х зустрiч засвiдчила, що цi дво╓ козацьких вождiв спiвiснувати не здатнi.

Щойно козацьке вiйсько наблизилося до польського табору, як Сагайдачний, скориставшись моментом, наказав сво╖м козакам схопити Бородавку, закувати в кайдани i, звинувативши "в багатьох злочинах" - в яких саме, важко сказати, - скарав його на смерть. Мабуть, серед козакiв уже було чимало прихильникiв Сагайдачного i недругiв Бородавки, оскiльки смерть гетьмана особливого гнiву серед козацтва не викликала. I тiльки це врятувало укра╖нське вiйсько вiд зайвого кровопролиття.

Ми не будемо з'ясовувати, чи мав рацiю Сагайдачний, звинувачуючи i страчуючи Яцка Бородавку. Але цей вчинок славетного полководця не повинен кидати iсторичну тiнь на хороброго i талановитого гетьмана Бородавку. Зрештою, вони обидва належать iсторi╖ нашого народу, iсторi╖ Укра╖ни.

З перших днiв свого гетьманування (1622-1623) Олiфер Голуб заявив про себе, як про яскраво вираженого послiдовника П. Сагайдачного. Вiн досить мудро оцiнював спiввiдношення сил, що склалося на той час мiж Польщею i козацтвом, досить реалiстично сприймав настро╖ селянства та мiщан i розумiв: на певний час треба припинити боротьбу з Рiччю Посполитою i повернути зброю тiльки проти зовнiшнiх ворогiв.

Чи знаходила ця позицiя гетьмана пiдтримку в укра╖нського народу? Безсумнiвно. Люди вже стомилися i вiд безперервних повстань, i вiд руйнацiй та релiгiйного протистояння. Особливо активно пiдтримували Олiфера Голуба заможнi селяни, яким час було давати лад господарству; дрiбна укра╖нська шляхта, яка завжди потерпала i вiд полякiв, i вiд ╓динокровних повстанцiв, i вiд козакiв. Потяглися за новим гетьманом i козацька старшина та мiщанство.

Однак така державна помiркованiсть Голуба не подобалася певнiй частинi "козацько╖ сiроми", отi╓╖ вiчно незаможно╖, вiчно невдоволено╖ i бунтiвливо╖ "сiроми", яка не уявляла собi життя в споко╖ i примиреннi, бо завжди була нацiлена тiльки на бунт, тiльки на боротьбу, а при вирiшеннi будь-якого державного питання покладалася тiльки на силу, на емоцi╖ та на тверду переконанiсть в тому, що тiльки вона ╓ iстиним захисником вiри i справедливостi, а всi навколо, якщо й не вороги, то вже точно, що люди непевнi.

Ось у такiй атмосферi гетьман Голуб намагався продовжити залагодження релiгiйних та мирських справ, грунтуючись при цьому на домовленостях з польським урядом, досягнутих попередниками. Ситуацiя ускладнювалася тим, що, як пише в сво╖й "Iсторi╖ Укра╖ни" I. Крип'якевич: "Тисячi учасникiв хотинського походу, здемобiлiзованi пiсля вiйни, опинилися без усякого забезпечення i заробiтку. Частина ╖х подалася на Запорiжжя, на степовi промисли, збiльшуючи число "неслухняних". Цi козацькi маси не довiряли нiяким переговорам з урядом, не хотiли визнавати шляхетсько╖ влади i поривались на рiзнi во╓ннi виступи, шукаючи виходу зi свого становища".

Щоб якось пригасити пристрастi, гетьман органiзову╓ морський похiд до кримського узбережжя, а згодом i до берегiв Туреччини. Та цi дрiбнi рейди не могли задовольнити козацтво. Ось чому воно активно втрутилося у внутрiшнi справи Кримського ханства. Козацька розвiдка доповiла гетьману Голубу про те, що до Кафи пiдiйшов турецький флот, з допомогою якого султан мав намiр придушити антитурецьке повстання хана Мухаммед-Гiрея i, скинувши його, передати трон Джанiбек-Гiрею. Але хан та його брат, принц Шагiн-Гiрей, вчасно звернулися по допомогу... до козакiв. А до кого ╖м ще було звертатися? Адже виступали вони тепер проти спiльного ворога - Османсько╖ iмперi╖.

У червнi козаки примудрилися спорядити флот майже зi ста чайок i теж вирушили до Кафи. I тут Голуб виявив себе талановитим флотоводцем. У морському бою вiн розгромив турецький флот, пiдвiв сво╖ чайки пiд мiсто й, обложивши його та обстрiлюючи з гармат, примусив туркiв i ╖х прибiчникiв примиритися з iснуванням на тронi хана Мухаммед-Гiрея.

Маючи такий великий флот, гетьман Голуб вирiшив, що повертатися з ним на Днiпро не варто i повiв його до столицi Туреччини Стамбула. Дiсталися без перешкод, зупинилися на рейдi, тримаючи султана i весь гарнiзон у жаховi, i... зникли. Туркiв така тактика здивувала, але вони вирiшили, що сталося щось надзвичайне i козаки змiнили сво╖ намiри, або ж просто не наважилися штурмувати столицю. Та щойно вони заспоко╖лися, як через кiлька днiв козаки знову з'явилися i цього разу негайно висадили десант. Турки вважали, що козаки зважилися на генеральний штурм, але вони лише пограбували кiлька прибережних поселень - тобто запаслися продовольством та звiльнили бранцiв, якi працювали в мiсцевих багатi╖в, а ще зруйнували Босфорський маяк i знову розчинилися в морських просторах.

У Стамбулi полегшено зiтхнули: кiлька зруйнованих та пограбованих селищ - не найстрашнiше лихо, якого можна було чекати вiд козакiв. Ось тiльки тактика в них якась дивна. Невже треба було двiчi пiдходити пiд стiни столицi, щоб обмежуватися такими дрiбними наскоками? Та як же були враженi правителi Туреччини, коли через два мiсяцi, вже восени, коли почалися такi небезпечнi для чайок осiннi шторми, а отже козакiв у Стамбулi не чекали, вони з'явилися знову. Та ж таки сотня чайок. Гетьман Голуб i його козацько-морська пiхота нiби знущалися з султана i його флоту, демонструючи i туркам, i всьому свiтовi, хто тепер справжнiй господар на Чорному морi. Турецькi кораблi, що мали б вступати в бiй з козацьким флотом, не наважувалися навiть стрiляти в ╖х бiк, вони просто втiкали.

Богдан СУШИНСЬКИЙ

ОБЩЕСТВЕННО ПОЛИТИЧЕСКАЯ ГАЗЕТА

N 48(263) ноябрь 28, 1997 год